Более 2 млн туров и экскурсий по 101 стране мира от 34 туроператоров

Африка: із життя масаїв

У північній частині Танзанії, недалеко від берегів озера Маньяра, лежить селише Мто-Ва-Мбу. Воно служить воротами в усесвітньо відомі заповідники: кратер Нгоронгоро та Серенгеті. За сотні кілометрів на сході розташований дах Африки - гора Кіліманджаро. Між цими головними туристичними визначними принадами пролягла гола запилюжена долина, названа Масайськими степами. Щоправда, степ вона нагадує лише під час нетривалого періоду дошів, більшу частину року вона схожа на пустелю.

Мто-Ва-Мбу. А чи був хлопчик?

Ми з Олександром і масаєм Айсаком вирушили на велосипедах цими пустельними землями на північ, уздовж нагір'я Великих кратерів до Гори бога — діючого вулкану Ол-Доїньйо-Ленгаї. Цю назву йому дало плем'я масаїв, уважаючи, що на вершині живе могутній бог, який посилає дощ і скидає вогненні річки на землю. Востаннє потужне виверження вулкану було сорок років тому, а невеликі викиди лави відбуваються досі. Насамперед я збирався розшукати маленького хлопчика, якого зустрів рік тому в одній масайській бомі (селищі). Дивно, але тут, на задвірках Мто-Ва-Мбу для дітей немає нічого кращого, як отримати в подарунок ручку. Дитячих прохань я не забув — ми привезли із собою шкільне приладдя: олівці, ручки й зошити. Усього з десяток кілометрів від села — і ти в іншому світі, у масайській бомі. Маленькі масайчикі тягнуть руки до чарівної палички зі стрижнем. А повітряні кульки викликають бурю захоплення, що межує з божевіллям: таке діти бачать уперше! І яке ж свято без цукерок!

Я шукаю в натовпі знайомого хлопчика-масая. Ай-сак разом із жінками-масайками вивчає фотографію «героя» в журналі National Geographic. їм важко впізнати дитину, адже хлопчика сфотографовано зі спини. До того ж я переконуюся, що це не та бома. Несподівано Айсак показує на дитину й каже: «Це він!» — «Напевно, він». «Айсаку, це ж дівчинка!» — кажу я. «Яка різниця, допоможи їй!» — «Адже зараз усім погано!» Отож, дивлячись на порожні масайські хатини з кізяку, напівзруйнований загін для худоби, брудних дітей, розумієш, що тутешні масаї переживають не кращі часи. Навкруги антисанітарія, на багатьох дитячих личках сидять мухи. Рани, що гнояться, роздуті животи й інфекції тут звичні. Ми запитали в Айсака: «Чому дорослі масаї на це не реагують? » «Тому що так росли ми й наші предки! — відповів він і додав: — Діти для нас — головна цінність. У масаїв немає безпритульних». Коли батьки вмирають, дітей виховують родичі або громада. Серед масаїв нині висока смертність, головною її причиною є СНІД. Велика народжуваність поки що є гарантією існування племені, але з поширенням ВІЛ становище може змінитися. Адже проблема не тільки в ігноруванні засобів контрацепції та моногамії — масаї заражаються й побутовим шляхом. Одним лезом усі мешканці села голять голову, — це не віяння моди, а засіб проти вошей.

Масайська вечеря

Наприкінці наступного дня зупиняємося на ніч за великим масайським селищем Енгарука. Нас люб'язно прийняв у себе батько однієї з бом, масай Лаборані. За день ми добряче втомилися, але надана ввічливість не дозволила нам лягти спати. Вечеряючи просто неба в колі масаїв, Лаборані ділився з нами своїми проблемами: «Найбільше нас турбує посуха. За останні чотири роки від мого з братом стада в сто голів залишилося тільки двадцять. Ситуацію рятують кози, вони пристосувалися до мізерної рослинності, годують нас і дають приплід. Якби не вони, було б зовсім зле!» Присутні масаї ствердно закивали головами.

Річ у тім, що в масаїв худоба — мірило багатства й запорука створення сім'ї. Наш провідник Айсак володіє, наприклад, стадом із дванадцяти корів, сподіваючись у найближчому майбутньому довести його кількість до двадцяти голів. На питання, навіщо це йому, відповідає: «Візьму собі другу дружину, інакше не прогодувати!» Айсак і Лабарані зовсім не юнаки. В останнього одинадцятеро дітей і дві дружини. Що чекає на молодь? Громада руйнується. Молоді масаї, не маючи власної худоби, змушені відмовлятися від одруження, подаються в міста й села у пошуках кращого життя. Заробляють тим, що стоять уздовж туристичних доріг, на входах у заповідники й просять за гроші фотографуються з туристами.

«Минули часи сутичок із левами та битв за худобу. Масаї втратили гордість», — з гіркотою констатував Лаборані. Розмовляючи й попиваючи чай з молоком, ми засиділися до пізньої ночі. Періодично хтось із присутніх брав ліхтарик та освітлював пісок навколо нас; тільки тоді, коли промінь світла зупинявся на скорпіоні, ставало зрозуміло, навіщо це роблять. Попрощавшись із сімейством Лаборані, уранці, поки не жарко, вирушаємо в дорогу. Символічна дорога губилася за обрієм. Коли їхати ставало зовсім несила, доводилося зупинятися й тягнути велосипеди по піску. Коли ми пересувалися місцевістю, зарослою колючим чагарником, мені з Олександром кілька разів почувся плач. Незабаром, озирнувшись, я побачив позаду себе хлопчика, що біг і плакав. Незважаючи на протести Айсака, ми вирішили зупинитися й з'ясувати, у чому річ. Нарешті, посміливішавши, хлопчик підійшов до нас. Коротке спілкування з Айсаком його заспокоїло, і він перестав плакати. Виявилося, що ще  вчора хлопчик пішов з однієї боми в іншу. По дорозі він заблукав і всю ніч блукав по бушу. За словами Ай-сака, хлопчик навряд чи став би плакати, якби не побачив «мзунгу» — білих. Виявилося, щоночівля ми налякали його більше, аніж серед пісків.

Я збирався підвезти хлопчика до найближчої боми, та Айсак заборонив це робити. «Хай біжить за нами. Який з нього масай, якщо він рюмсає?» — була його відповідь. Змінювати традиції виховання дітей-масаїв я не мав права. Він так і біг за нами (близько трьох кілометрів), аж поки на горизонті не з'явилася бома. Ми їхали весь день під палючим сонцем і пильними поглядами стривожених страусів.

Селише Енгаресеро та Гора бога

Увечері, опинившись у невеликому селищі Енгаресеро, ми стали табором на березі масайської річки. Ця диво-річка, що бере початок у нагір'ї Великих кратерів, упадає в розташоване поблизу лужне озеро Нат-рон, забезпечуючи життя людям і тваринам у радіусі двадцяти кілометрів. Для рідкісних заїжджих туристів пляшка питної води тут коштує два долари. Довелося уподібнитися масаям і тваринам та пити воду з річки. Уранці й увечері до води вервечкою тягнуться каравани. Постійна черга з ослів і мулів, завантажених баклагами, — тут звичне явище. Деколи мешканцям віддалених масайських бом доводиться долати відстань у тридцять-сорок кілометрів, щоб запастися водою на один-два дні. Незважаючи на присутність води, на випаленій сонцем рівнині часто можна побачити померлих свійських і диких тварин. Цей район геологічно активний, про що свідчить вулкан Ол-До-Їньйо-Ленгаї. Його магма, наближаючись до поверхні, нагріває землю, тому з рослинністю тут зовсім погано.

Під вечір наступного дня вирушаємо до підніжжя священної для танзанійських масаїв гори Бога — Ол-Доїньйо-Ленгаї. Масаї ж побоюються селитися біля схилів цієї гори, вважаючи, що можуть потривожити могутні сили природи. По дорозі зустрічаємо групу озброєних невеликими луками й списами масайських дітей. Ми вирішили, що вони полюють, а виявилося — захищаються. У період засухи зграї бабуїнів у пошуках їжі спускаються з нагір'я й нападають на дітей. Тому ввечері діти змушені із примітивною зброєю об'єднуватися в групи й відбивати ці напади. Цілу ніч ми витратили на те, щоб піднятися на вершину - кратер завбільшки з футбольне поле. Лава, луг і попіл на Ол-Доїньйо-Ленгаї створили справді неземний пейзаж. Ідеш по хрусткій лужній кірці, яка покриває всю поверхню кратера, милуєшся магмовими списами, дихаєш отруйним сірководнем. Ми були винагороджені повною мірою, побачивши виверження, що почалося на невеликій ділянці кратера. Спека й спрага примусили нас спуститися вниз. Айсак за лишився дуже задоволений підйомом, адже, за, повір'ями масаїв, ті, що піднялися на Ол-Доїньйо-Ленгаї та спустилися вниз живими й неушкоджени-ми, можуть розраховувати на заступництво бога, а воно нам у дорозі, ох, як знадобиться. «Дивина, вам допомагає африканський бог, багатьох славних масаїв він залишив у себе!»

Лепапа знайшовся!

Щасливо повернувшись у Мто-Ва-Мбу, ми зайнялися пошуком хлопчика-масай-чика. Адже це було одне із завдань нашого приїзду в цей регіон. Я його не бачив ці лий рік, і мене цікавила доля замурзаного малюка, що сумно дивиться в порожній загін для худоби. Цього разу я намагаюся визначити знайому бому серед масайських селищ, які з'являються на горизонті. Інтуїція мене не підвела. В'їхавши на велосипеді, помічаю, що тут усе так, як і раніше, тільки форма краллю, загону для худоби, змінилася. До основного загону додали маленький — для молодняку. Нібито порожнє селище тут таки оживає: звідкись з'являється дітвора, яка з усіх ніг біжить подивитися на прибулих мзунгу. Я жадібно шукаю очима знайомого малюка. І раптом я кричу: «Це він! Я його впізнав!!!»

Лепапа — «батьків син», таку перекладі звучить його ім'я. Тепер у нього буде все гаразд, у цьому я впевнений. Хлопчик мене не впізнав і був дуже здивований загальною увагою родичів і врученими йому подарунками. Тим часом Айсак уводив натовп цікавих у курс справи, а саме: хто ми такі й навіщо приїхали. Незабаром Айсак підвів до мене молоду масайку з немовлям на руках і сказав: «Ти хотів допомогти масаям? Допоможи їй! Допоможи її дітям!» «Чим я можу їм допомогти?» — запитав я. «Стань їхнім батьком. У тебе буде гарна дружина. У неї є свій будинок, худоба, і вона може народжувати дітей, що іще в житті треба!» — «А де батько її дітей?» — «Він помер від СНІДу, тут таке трапляється часто». Хмари пилюки у вечірньому небі сповіщали про те, що з пасовиська повертається худоба. І нам час було повертатися. Попрощавшись із Лепапою та всіма присутніми, ми вирушили наздоганяти сонце, що заходило.
Євген Рафаловський
Фото автора

Cтатьи по теме: Отчет о поездке
ТОП-15 самых смешных отзывов туристов в июле
Портал отзывов туристов о путешествиях Turpravda.ua публикует июльский список самых смешных фраз из отзывов туристов. В основном, сюда попали фразы из отзывов об отелях Турции и Египта — самых популярных направлений среди наших туристов.
Ехать ли в Египет?... Да!
Последнее время, с времен революции 2011 года, в новостях постоянно звучат тревожные нотки о ситуации в Каире и на севере Синайского полуострова. Перед летним сезоном мы решили провести ревизию ситуации в Египте и воочию увидеть опасности, грозящие российским и украинским туристам.
АНАТОЛИЯ. Два маршрута
Мокрый снег, большущими хлопьями ложившийся на панорамное ветровое стекло, стал первым приветом сурового Анатолийского плоскогорья.
Перу. По дороге в Мачу-Пикчу
Мачу-Пикчу — поселение инков, которое было ими просто покинуто (а не захвачено и разрушено испанцами, как подавляющее большинство других деревень и городов)...