Более 2 млн туров и экскурсий по 101 стране мира от 34 туроператоров

Каппадокія - країна чудес

Наш світ - прекрасний і сповнений чудес. Подорожуючи Туреччиною, я побачила одне з них - край із космічними ландшафтами, скельними будинками та казковою назвою Каппадокія. Було враження, ніби я опинилася в іншому часі, іншому вимірі, на іншій планеті...

Як справжній мандрівник, легких шляхів я не шукала. Почувши про місцину з багатою історією та дивовижною природною красою, що захована десь у центральній частині Туреччини, я відразу сказала собі "Хочу!" Мене не лякало те, що треба було на кілька днів відірватися від ласкавого Середземного моря, прокинутися о п'ятій ранку та подолати шестигодинний переїзд автобусом з Анталії до Каппадокії (Cappadocia). До того ж, я була в надійних руках компанії "Туртесс" та її професійного гіда Сезгіна, тож незабутня мандрівка мені була гарантована.

Назустріч пригодам

Ми рушаємо на північний схід до центральної Анатолії. Звивиста, наче серпантин, дорога пролягає через гори Таври, вкриті кучерявими соснами, стрункими кипарисами та снігом. Дивовижне відчуття: ще мить тому я насолоджувалася літом та морем, а тепер надворі справжня зима. Бррр! "Ми знаходимося на висоті 2500 м над рівнем моря", - усміхається Сезгін. Та жоден холод не завадив нам вийти з автобуса, щоб сфотографуватися на тлі зачарованої зимою природи та трохи побавитися в сніжки. За нами заздрісно спостерігали розкішні кипариси, які тут нарекли деревами довголіття. Турецькі чоловіки лестять собі, жартуючи, що високі, красиві  та стрункі кипариси - то дерева чоловічої статі, ну а всі інші - жіночої. Сезгін розповідає, що в тутешніх лісах багато диких звірів, особливо кабанів. Мусульманська релігія не дозволяє їсти свинину, тож нахабні тварини цим фактом користуються і безжалісно знищують урожай селян. Особливого бажання зустрітися із царем місцевих лісів у нас чомусь не виникло, тому спішно сідаємо в автобус і мчимо далі назустріч пригодам. По дорозі зупиняємося перекусити в одній колоритній турецькій "забігайлівці". Сніданок традиційно складається із чаю та запашного білого хліба з медом, який подають прямо в стільниках. Такий мед можна купити будь-де - просто обабіч дороги на Каппадокію стоять торговці-бджолярі із прилеглих сіл та пропонують цей корисний натурпродукт за дуже прийнятними цінами. Серед товарів - і фірмова страва турків - суміш різноманітних горіхів, виноградного соку та меду. Кажуть, три ложечки цього продукту значно підвищують чоловічу силу. Відтак не дивно, що місцева віагра має надзвичайний попит у туристів.

Далі наш шлях лежить через півтора-мільйонне місто Конья (Копуа), яке є осередком кружляючих дервішів - ісламського чернечого братства. Тут знаходиться Мекка суфіїв - мавзолей, в якому похований великий учитель Мевляна – творець мудрого вчення "мевлеві". Поряд із ним -музей дервішів, який розповідає про життя цих служителів Аллаха. Я багато чула про Шовковий шлях - торговий путь, який з'єднував Китай та Європу починаючи з III ст. до н.е. й аж до XV ст. Він проходив і через територію сучасної Туреччини. Так от, уявіть, до Каппадокії ми діставалися саме цим історичним шляхом! Нічого особливого на ньому ми не побачили, але розуміння того, що колись тут ходили торгові каравани, викликало особливе піднесення та радість. Один з небагатьох слідів того історичного торгового шляху - найбільший у Туреччині караван-сарай "Султан-хан", зведений у XIII ст. на під'їзді до містечка Аксарай для відпочинку караванів. Такі караван-сараї будували через кожні 30-40 км уздовж торгових шляхів, бо саме таку відстань могли подолати за день коні та верблюди, що везли товар. Турки жартують, що саме в караван-сараях було започатковано систему "все включено", яку сьогодні з успіхом пропонують чи не всі готелі Туреччини. У розпорядженні гостей були кімнати відпочинку, їдальня, баня "хамам", приміщення для коней та верблюдів, склад для товарів, а також маленька мечеть. Три дні перебування в караван-сараї були абсолютно безплатними - система "all inclusive" себе повністю виправдовувала та ще й сприяла розвитку торгівлі.

До речі, поблизу старовинного містечка Аксарай на стіні однієї будівлі було знайдено найдревнішу в світі картину, датовану 6200 роком до н. є. На ній зображено виверження вулкана Хасандаг, що й не дивно, адже саме вулкани утворили Каппадокію, а древні люди були тому свідками...

Грибні місця

При в'їзді до містечка Невшехір (Nevshehir) стоять скульптури велетенських грибів. Це - символи Каппадокії. Трохи далі на горизонті з'являються такі самі здоровенні гриби, щоправда кам'яні. Вони "ростуть" обабіч дороги та виглядають з-за старовинних будівель, яким по 1000 (!) років. Поміж грибами затесалися й конусоподібні скелі, й інші утворення найдивовижніших форм, серед яких я розгледіла людські постаті, шапку Наполеона й навіть верблюда. У цих космічних пейзажах відчуваєш себе підкорювачем далеких планет. Певно, такі самі емоції викликала Каппадокія і в режисера Джорджа Лукаса, який зняв тут першу частину своїх "Зоряних воєн". Оце так місцина! Оце так пейзаж! Для повноти картини бракує хіба що якихось сріблястих гуманоїдів та літаючих у небі птеродактилів.

Мандрувала я світом чимало й бачила багато природних чудес, але каппадокійські дива перевершили всі мої сподівання. Природа "працювала" близько восьми мільйонів років над створенням цього дивовижного ландшафту. У результаті багаторазових вивержень вулканів Каппадокії утворилося плоскогір'я із шарів лави, попелу та глини, піднявши землю більш ніж на 300 м. З часом вулканічний попіл перетворився на м'який камінь, який звуть туфом, а лава - на твердіший та темніший за кольором базальт. Мільйони років під дією води та вітрів відбувалася ерозія порід: м'якші вимивалися, а твердіші залишалися, поступово утворюючи пейзаж, який бентежить уяву навіть бувалого мандрівника. Ці ландшафти займають площу близько 200 км2, щоправда "гриби" зустрічаються лише на стометровій "галявині". Придивляюсь уважніше до чудернацького ландшафту й помічаю досить незвичайні ознаки присутності в ньому людей, які прекрасно пристосувалися до життя серед таких вулканічних скель, обладнавши прямісінько в них свої домівки. Хоча більшість жителів Каппадокії перебралися в сучасні будинки, дехто й досі віддає перевагу скельним помешканням...

Країна прекрасних коней чи віслюків

У XVIII-XII століттях до н.е. на території Каппадокії процвітала древня та могутня Хетська імперія. Згодом цими землями правили перси, македонці, римляни, візантійці та сельджуки. В усі часи Каппадо-кія славилася своїми породистими конями - навіть на хетських орнаментах, якими й досі прикрашають керамічний посуд та килими, часто зустрічаються зображення цих красенів-тварин. Тож символічно, що цю казкову землю нарекли Каппадо-кією, що в перекладі з перської означає "країна прекрасних коней". 1500 чудових каппадокійських скакунів були гордістю непереможної кінноти перського царя Дарія та його сина Ксеркса. Нині в Каппадокії можна зустріти хіба що віслюків, які снують тут буквально повсюди.

Чудеса тільки починаються

Зупиняємося біля містечка Учхісар (Uchisar). Воно відоме однойменною фортецею, яку в давні часи люди утворили з найвищого геологічного утворення Каппадокії, продовбавши у м'яких породах кімнатки та проходи. її використовували для спостережень за ворогом, а також захисту каппадокійських міст. Збираємося по крутих сходах фортеці на її найвищу точку. Звідти відкривається прегарна марсіанська панорама, неначе жартома створена матінкою-природою тут на планеті Земля. Я боюся висоти, але про це я зовсім забула і стрибала неначе гірська лань по вершині Учхісара, ні на мить не відриваючись від свого фотоапарата. Додала я роботи й своєму гіду, а тепер уже й другу, Сезгіну який тільки й встигав підтримувати мене десь на краю скелі, щоб у пориві фотографічної пристрасті мене бува не здуло поривом вітру. Фотографії вийшли чудесні! Чого лишень варті оті зубчаті ландшафти кольору кави з молоком, серед яких заховалися невисокі старовинні будиночки, або живописна Долина голубів, котрою під вечір пропливали якісь дивні тіні. Кажуть, у тій долині прямо в скелях місцеві жителі тримали голубів, видовбуючи там для них маленькі хатинки. А голуби на знак подяки забезпечували людей... послідом для удобрення неродючих земель Каппадокії. Заглядаю в сувенірні крамнички поблизу фортеці: на вітринах акуратно розкладені фігурки кружляючих дервішів, тих самих "грибів" - символів Каппадокії, амулети від злого ока, керамічні вироби та фігурки віслюків. Взагалі сувенірний бізнес - основна стаття доходів місцевого населення, тож я мусила дещо купити, аби підтримати місцеву економіку. Поїздивши-покружлявши цим загубленим каппадокійським світом, зупиняємось помилуватися конусоподібними пейзажами ще одного популярного туристичного містечка - Гереме (Goreme).

Як завжди - нема відбою від продавців сувенірів, що намагаються втюхати нам керамічні статуетки із зображенням каппадокійських ландшафтів, а якась синьоока турецька бабуся невпинно повторює "hand made", рекламуючи свої білосніжні в'язані серветки. Сьогодні у продавців сувенірів видався вдалий день, бо їхній товар саме змітала група японських туристів. Вдалим день був і для мене, бо серед них я побачила ну справжнісінького японського самурая у чорному кімоно і в'єтнамках. Таких я досі зустрічала хіба що в кіно, тому не вагаючись напросилася сфотографуватися разом з ним на тлі нереальних каппадокійських пейзажів. Далі було ще цікавіше - виявилося, що для японців я також диковинка в цих краях, тому почали фотографуватися вже зі мною. На завершення чудового дня ми зустрічаємо найпрекрасніший у світі захід сонця, що заливає червоним маревом усі марсіанські ландшафти та надає їм ще більшої загадковості. Втомлені й щасливі прямуємо до готелю Yusuf Yigitoglu Konagi в сусідньому містечку Ургюп (Urgup). Цей затишний готельчик на 14 кімнат колись був османським будиночком, частково побудованим у скелі. Інтер'єр моєї кімнати нагадував печеру, правда зі смаком декоровану в османському стилі. Серед декорацій я знайшла якісь старовинні залізні глечики, килимки, статуетки. Повечерявши турецькими смакотами у печерному ресторані готелю, я прикинулася печерною людиною й поринула в солодкі сни.

Хто у скелях живе?

Наступний день обіцяє ще більше пригод. Прощаємося із затишним Ургюпом, який вже давно облюбували собі для життя французькі пенсіонери, та звертаємо в Рожеву долину з примарними пейзажами. Обіч дороги стоїть кам'яний верблюд гігантських розмірів, якого я проминути аж ніяк не могла, тому й попросила доброго Сезгіна зупинити автобус для фотозйомки того "корабля каппадокійської пустелі". На радощах мені навіть вдалося видертися йому на спину, а поки позувала для фото, розгледіла, як з іншого автобуса до мене несеться юрба тих самих японських туристів, що зустрілися нам вчора. Поганий приклад - заразливий! Я ледь встигла злізти з "тварини", як її вже зі всіх боків обліпили маленькі японці. Треба давати драла від цієї гомінкої юрби, що змітає та фотографує все на своєму шляху.

Їдемо дивитися скельні та підземні міста й тримаємо курс на Гереме, де зосереджено ще кілька чудес Каппадокії - скельні християнські церкви. Перші поселення у скелях з'явилися у Каппадокії ще задовго до народження Христа. Та найвідомішими мешканцями конусоподібних "домівок" регіону були ранні християни, які рятувалися в них від релігійних переслідувань. Християнство приніс у Каппадокію t апостол Петро ще в І столітті н. є. Тут жив також християнський просвітитель Василь Великий, який сприяв створенню нових церков, келій, монастирів та скельних помешкань. Справді, годі й шукати кращого місця для усамітнення та спілкування з Богом, ніж каппадокійські долини. Десятки тисяч християн назвали Каппадокію своєю домівкою. Деякі з побудованих ними помешкань містяться так високо, що можна тільки здогадуватися, яким чином діставалися туди їхні хазяї. Чудернацькими скельними будиночками, схожими на хатинки гобітів, всіяна вся Каппадокія - одних тільки скельних церков налічується тут близько 300 (!). Більшість з них розписані прекрасними фресками, що чудово збереглися до наших днів. Найкрасивіші церкви Каппадокії будувалися в X і XII століттях. їх зводили у візантійському стилі з настінними фресковими розписами, що зображають сцени життя Ісуса Христа та святих. Музей просто неба Гереме зберігає цілий комплекс скельних православних церков тієї епохи. Цікаво, що до 1923 року - часу утворення Турецької республіки, - в них ще проходили богослужіння, а потім їх було вирішено перетворити на музей, щоб захистити й зберегти для наступних поколінь. Пречудові фрески церков та монастирів справді вражають. У деяких церквах ними повністю розписаний купол і стіни, а кольори насичені й свіжі, як і кілька століть тому!

Секрети підземелля

Інша дивина каппадокійських земель - підземні міста, які викопували у м'яких вулканічних породах ті ж таки дотепні християни, аби заховатися від релігійних переслідувань та набігів завойовників. Для останніх Каппадокія була "ласим шматком", оскільки її територією проходили найважливіші торговельні шляхи, зокрема Шовковий. Люди помітили, що м'який вулканічний туф досить легко вирізати, тому стали створювати в його товщі свої помешкання, з'єднувати їх ходами. А оскільки під землею доводилося проводити більшу частину часу, то розбудовували цілі підземні міста із розвиненою інфраструктурою. В околицях Каппадокії безліч таких печерних міст, висічених на різних рівнях. Кожне з них населяло кілька тисяч жителів, яких називали троглодитами. Щоб дізнатися про життя та побут цих печерних людей, ми вирушаємо в найглибше підземне місто - Дерінкую (Derinkuyu), що за ЗО км від Невшехіра. Дерінкую, що перекладається як "глибокий колодязь", розкинулося в товщах вулканічного туфу на глибині близько 50 м. У цьому місті десь 18-20 поверхів, хоча сьогодні розкопано лише вісім з них. Пригинаючи голови, пролазимо тісними тунелями в місто. Диву даюся, як тут пересувалися нормальні люди, якщо такі ходи підходять хіба що для маленьких гобітів! На перших двох поверхах містилися церкви, місіонерські школи, спальні, кухня, склади для продуктів, винні погреби й навіть хліви для тварин. Нижче - склади для зброї та приміщення для укриття в разі небезпеки. Трохи попетлявши вузькими лабіринтами, я натрапляю на просторий тунель, в якому розмістилася підземна церква, збудована в формі хреста. Акустика тут пречудова, тож богослужіння було чутно в усьому підземному місті. Навіть зараз чую розмову туристів, які бродять на кілька поверхів нижче мене. Роздивляюся маленькі кімнатки з ліжечками, по центру яких вириті сховища для збереження продуктів та пожитків. Безліч круглих кам'яних дверей відділяють один поверх від іншого - в разі небезпеки мешканці міста збігали на нижні поверхи в укриття й засували за собою всі двері - тож жодна ворожа душа не могла їх дістати. У підземеллі підтримувалася комфортна постійна температура +22° С, а система вентиляції така досконала, що навіть перебуваючи внизу на сьомому поверсі, я відчувала циркуляцію чистого повітря, яка здійснюється через 52 вентиляційні шахти. Воду жителі діставали через глибокий колодязь із кришталево-чистих підземних джерел.

Та хоч би там що, "білій людині" все ж важко зрозуміти, як століттями люди вели таке підпільне життя, тож поспішаю вибратися на світ Божий... У нас попереду довгий шлях назад в Анталію, а мені так не хочеться покидати цю країну чудес. Щаслива та сповнена вражень, спостерігаю  за багряним заходом сонця й досі не можу повірити, що побувала в казці.

Текст та фото: Любов Куц  

Другие статьи о Турции
ТОП-15 самых смешных отзывов туристов в июле
Портал отзывов туристов о путешествиях Turpravda.ua публикует июльский список самых смешных фраз из отзывов туристов. В основном, сюда попали фразы из отзывов об отелях Турции и Египта — самых популярных направлений среди наших туристов.
ТОП-10 пляжных отелей 2010 года от портала TurPravda.com
Сайт отзывов TurPravda.com подвел итог летнего сезона 2010 года, публикуя собственный ТОП-10 пляжных отелей. Рейтинг сформирован на основе потребительских симпатий около 30 тыс. туристов из стран СНГ.
АНАТОЛИЯ. Два маршрута
Мокрый снег, большущими хлопьями ложившийся на панорамное ветровое стекло, стал первым приветом сурового Анатолийского плоскогорья.
Зарисовки из Стамбула
Этот город на перекрестке Европы и Азии стал культурной столицей Европы 2010
Cтатьи по теме: Отчет о поездке
ТОП-15 самых смешных отзывов туристов в июле
Портал отзывов туристов о путешествиях Turpravda.ua публикует июльский список самых смешных фраз из отзывов туристов. В основном, сюда попали фразы из отзывов об отелях Турции и Египта — самых популярных направлений среди наших туристов.
Ехать ли в Египет?... Да!
Последнее время, с времен революции 2011 года, в новостях постоянно звучат тревожные нотки о ситуации в Каире и на севере Синайского полуострова. Перед летним сезоном мы решили провести ревизию ситуации в Египте и воочию увидеть опасности, грозящие российским и украинским туристам.
АНАТОЛИЯ. Два маршрута
Мокрый снег, большущими хлопьями ложившийся на панорамное ветровое стекло, стал первым приветом сурового Анатолийского плоскогорья.
Перу. По дороге в Мачу-Пикчу
Мачу-Пикчу — поселение инков, которое было ими просто покинуто (а не захвачено и разрушено испанцами, как подавляющее большинство других деревень и городов)...
Горящие туры
 
AI
всё включено
8
дней
176 502грн
вдвоем, без детей
 
UAI
ультра всё включено
8
дней
42 704грн
вдвоем, без детей