Более 2 млн туров и экскурсий по 101 стране мира от 34 туроператоров

Оман. Білі люди пустелі

Оман - країна багата, та не дивлячись на появу усіх благ цивілізації: нових автобанів, крутих машин і супер-готелів, віковічним традиціям тут слідують непохитно. Тому чоловіки, як годиться, ходять в усьому білому 

Дзвінок:
– Привіт. Є можливість поїхати до Оману.
Виїзд – за три дні. Відповідь потрібна негайно.
– Їду.
Африка чи що...

Вікіпедія була точною: Оман – країна Південно-Західної Азії на південному сході Аравійського півострова. Межує з Саудівською Аравією.
Google Earth вкотре здивував мене. Тим, що половина країни представлена каламутними квадратиками. Останнє було небагатослівним – пустеля й гори.

Про все знову доведеться дізнаватися на місці. Та перед цим переліт: ранкові пробки в Києві, затор перед Борисполем, затримка рейсу Київ-Дубаї на чотири години, веселий 5-годинний переліт з українською авіакомпанією, стикування в ОАЕ, 40-хвилинний переліт до Маскату (столиці Оману) на шикарному Боїнгу. О четвертій ранку наступного дня ми приземлилися в Омані.
На трансфер до готелю «Аль Нахда», що неподалік від Аль Саваді – одного з великих міст Омана, пішло хвилин зо 30.

Перший день в Омані

Прокидатися було тяжко. Шведський стіл вельми смачної місцевої кухні додав сили, і наша компанія почала розсідатися в трьох новеньких «лендкрузерах». Саджіб – наш гід-індус. Спільної англійської виявилося достатньо для пожвавленої розмови.
Ось форт Нахал – зразок типової арабської фортифікаційної споруди ХVІІ ст.: глинобитні стіни, бійниці, підземні ходи та глибокі криниці. Але все це мало надто свіжий вигляд. Укріплення після євроремонту. Відтворене 10-20 років тому. «Історичну» визначну пам’ятку оглядали не лише ми – нас постійно фотографувала група арабських студентів. «Екзотика», – дивлячись на нас, думали вони. «Східний колорит», – усміхалися ми. Жінок серед них не було. Перших жінок в Омані ми побачили, коли оглядали наступну визначну пам’ятку – Springwater. Струмок, по-нашому. Бетонна водойма із трьома плаваючими арабами, всюдисущі німецькі туристи («Ви в яких військах служили?») за командою строєм обідали біля річки, та дві жінки, закутані з голови до ніг в чорне, які милувалися арабським малюком, що плескався у струмку, створювали вкрай поетичну композицію. Вона була б не повною без монотонної мелодії місцевого барабанщика, який стукав по порожній каністрі з-під води, голого смуглявого чоловіка, що мився в річці, та групи арабських студентів у національному вбранні на задньому плані. Звісно, мені подобалося це місце. Але ми чомусь їхали далі.


Автобани вели в гори. Кози, ослики та чахлі кущики були немов контрасним доповненням до страшних величних гір. Марс. Нереально. На протилежному схилі по серпантину їхав джип. Ухил дороги наштовхнув на думку про страховку пасажирів авто. О чорт!. Це ж наша дорога. І ми їдемо нею. За 10 хв. будемо там же. Зупинилися на вершині схилу. Вітер. Тиша. Сонце. Далеко внизу – місто. Пальми, городи, білизна, що сохне на мотузках, крики півнів. Вишка зв’язку, блискучі нові джипи, трансформаторна будка й жодної людини. Ми замовкли й сіли. У голову лізли думки про неповторність всесвіту, спокій, тишу й умиротворення. «Якщо буде війна – мало хто сюди дістанеться».
У камінні щось блиснуло. Я підняла відстріляну гільзу.
– Чому, тільки-но подумаєш про мир, одразу знаходиш докази війни...
До готелю повернулися надвечір, на стоянці біля ресепшена побачили безплатний прокат велосипедів, і тихий готель перестав бути тихим.

Столиця

Ранок був важким. Дивно – вчора не пили. Алкоголь у країні офіційно заборонений. Ввозити можна лише літр. Місцевий – не виробляють. Пити можна на території готелю з 12:00 до 15:00 і з шостої вечора до ранку. НЕ ІНАКШЕ!

Ми вирушаємо дивитися мечеть, побудовану 6 років тому, за принципом «все краще – сюди». Італійський мармур, французькі вітражі, швейцарський годинник, індонезійське дерево, турецька мозаїка, люстри від Сваровські – суспільні стереотипи в дії. Можуть собі дозволити. Запасів нафти вистачить, як мінімум, років на 40. Нещодавно виявили неабиякі запаси газу. ВВП на кожного жителя – $5000  (в Україні – $1300). Освіта, медицина – безкоштовні.

На вході до мечеті строгий контроль: ноги закриті, руки теж – по лікті, на голову – косинку й замотатися по вуха. Зверху можна повісити фотоапарат. Об 11.00 мечеть закривають на моління. Для відвідин вона відкрита по четвергах, п’ятницях і суботах.
Інтер’єри вражають. Прогулянка столицею Маскат – це палац султана Кабуса, його яхта (я б сказала авіаносець) та резиденція, центральний ринок, набережна, фортеці, арабська архітектура, відтворені міські ворота. Цілком сучасне красиве місто. На ринку не чутні криків «Наташа, заході!» Усе чинно і пристойно. Але дорого. Оманський ріал – це 2,6 американських долара. Сніданок у готелі – 12 ріалів. Обід – 22. Вино в ресторані – від 14 до 40. Година Інтернету – 7. Номер у недорогому готелі – від 33, у хорошому – від 100 ріалів. Доба прокату авто – 110. Водій – 20. Помножте на 2,6. Розслабитися можна лише, коли дізнаєшся про ціни на бензин. 0, 12 ріала – 1,2 грн. Повний 100-літровий бак лендкрузера – 10 ріалів. 0,5– літрова пляшка води – ріал.
Готель, кальян і російська конференція

Їдемо до готелю. На відміну від більшості готелів Оману, «Шангрі-Ла» розташований на березі моря й має власний пляж. А ще 5-, 6-, 7-зіркові корпуси. У першому корпусі є басейн для малюків і все для сімейного відпочинку. У другому – безліч басейнів і банер у холі, що російською сповіщає про конференцію якоїсь російської нафтогазової корпорації.

Третій пропонує номери по 260 ріалів за ніч – проте в їх вартість входить Бентлі до літака, дворецький в номер, i-pod на пляж і безкоштовний Інтернет. Перші два корпуси з’єднував 500-метровий штучний канал із досить швидкою течією. Плюхнувшись на надувний круг напроти одного з корпусів, можна було переплисти до іншого хвилини за 10, бовтаючи ногами в підігрітій воді, і повернутися назад. (Якби ми зупинилися тут довше – я брала б книжку, сідала в надувний човник і плавала від сходу до заходу сонця. Ще умовити б бармена на кожному другому колі носити з ресторанчика коктейль).

Увечері ми курили кальян, пили чай і «Бейліс», слухали скарги учасника російської нафтогазової конференції:
– Тут нічого немає – ні тобі визначних пам’яток, ні нічних клубів у місті, море холодне (+23°С), дівок немає, пити не можна. Ми щоночі нажираємося, уранці прокидаємося і ледь плетемося на конференцію.
– Слухай-но, а ви за межі готелю виїжджали?
– Ні, там же нічого не немає.
Ну звісно, нічого. Гори, ринки, оазиси, тиша, незаймана природа, пустеля, верблюди, струмки, покинуті міста, дикі пляжі, народ із багатовіковими звичаями – звісно ж, нічого не немає! Абсолютно нічого.

Базар

Їдемо на ринок міста Нізва, де жителі гір зустрічаються з жителями пустелі й міняють худобу на гроші. Величезна автостоянка, забита останніми моделями позашляховиків, означала хороший ринковий день. Уявіть бетонний циліндричний подіум. Навколо нього – круг, засипаний гравієм, по периметру якого – бетонний низький парапет і лави. По гравію водять тварин на мотузках покупці, що сидять на парапеті, викрикують свою ціну. Відкритий аукціон. Серед центрального парапету стоять німецькі туристи з фотоапаратами.
Йдемо на рибний ринок. Туші на підлозі. 10-річний хлопчик несамовито рубає тунця. Запах риби ріже очі. Сміх і балачки. Тут лише чоловіки.

За рогом торгують зброєю. 20-річні рушниці з оптичним прицілом. Цікаво, чи можна в аеропорту назвати це сувеніром? Мені люб’язно дозволяють узяти рушницю. Ого! Прогрес досяг й Омана. Беру приклад зручніше і прицілююся. Розмови стихають. Напевно, жінок в Омані стріляти не вчать. Фото на пам’ять.

Ідемо в форт. Типовой вид на гарне місто на тлі гір. Типові отвори в перекриттях над дверима для розпеченого фінікового соку. Не хотіла б я штурмувати цей форт. П’ємо каву в кафе біля ринку. Нескафе, пепсі-кола і чоловіки у білому. У нашого гіда Атіфа четверо братів і п’ятеро сестер. Деякі з них мають дітей. Отже, коли всі збираються щоп’ятниці за столом у будинку батька – то це майже 30 осіб. Йому ще дружину не вибрали.

Ми їдемо далі. Дорогою обговорюємо все, що можемо. Верблюдів для перегонів за страшну ціну, кіз – по 200 ріалів, автомобільний номер «1», куплений якимсь шейхом за $25 млн, машини без митних зборів, подорожчання будматеріалів і нерухомості (півроку тому будинок можна було придбати за 40 000 ріалів, сьогодні він коштує 80 000), мариноване м’ясо, запечене в банановому листі, зарплатню, наркотики й голландських туристів.

Скільки коштує казка?

Знову піднімаємося в гори. Вуха закладає від перепадів тиску. До села, куди їдемо, веде автобан. Інакше шикарну трисмугову дорогу з розміткою, освітленням і бетонною огорожею з боків, я назвати не можу. Періодично з’являються оглядові майданчики. Ми виповзаємо з машини в 35-градусну спеку подивитися на інопланетні пейзажі. Півтори години піднімаємося на вершину.
Село. Двоповерхові будиночки, апельсинові дерева, готель на 24 номери. Дорога закінчується. Я запитую в Атіфа, чи її побудували спеціально для цього села?

Він відповідає: «Так». Я мовчу. Як треба піклуватися про людей і скільки нафти мати, щоб за $50 млн прокласти трасу до села, де живуть 7000 мешканців..? Я остаточно перестала розуміти цю країну. Вона надихнула мене.

Увечері ми хлюпалися в морі, прагнучи не зустрічатися з медузами й намагаючись не думати про дорогу додому. Не знаю, чи повернуся сюди ще раз. Швидше за все – ні. Дуже дорого.

Але з іншого боку – скільки коштує допуск у майже невідомий туристам інший всесвіт, всесвіт пустельних гір – великий, мовчазний, епохальний. А у скільки обійдеться послухати тишу на висоті 2000 м і подивитися на черепаху, що виповзає з моря і збирається відкласти яйця біля твого лежака? Яку суму слід викласти за живу казку про Алладіна та фантастичні піщані замки? Або за сніданок під фініковою пальмою в оточенні кіз? Як порахувати вартість парадоксального поєднання привітності та відвертості з цілковитим запереченням нашої емансипованості? Як оцінити красу оазису та його абсолютну самоту? Не знаю. І їду додому.

Саша Пендраковська
Фото автора

Другие статьи о Омане
Убар: космический мираж
Этот загадочный город хотел найти еще Лоуренс Аравийский. Но не успел осуществить свою мечту. Арабы называют эту пустыню «серединой пустой луны». 777 тысяч квадратных километров песка и только песка. Враждебная всему живому, заброшенная земля расположена в султанате Оман, который всегда считался самым обжитым уголком Аравии.
Cтатьи по теме: Отчет о поездке
ТОП-15 самых смешных отзывов туристов в июле
Портал отзывов туристов о путешествиях Turpravda.ua публикует июльский список самых смешных фраз из отзывов туристов. В основном, сюда попали фразы из отзывов об отелях Турции и Египта — самых популярных направлений среди наших туристов.
Ехать ли в Египет?... Да!
Последнее время, с времен революции 2011 года, в новостях постоянно звучат тревожные нотки о ситуации в Каире и на севере Синайского полуострова. Перед летним сезоном мы решили провести ревизию ситуации в Египте и воочию увидеть опасности, грозящие российским и украинским туристам.
АНАТОЛИЯ. Два маршрута
Мокрый снег, большущими хлопьями ложившийся на панорамное ветровое стекло, стал первым приветом сурового Анатолийского плоскогорья.
Перу. По дороге в Мачу-Пикчу
Мачу-Пикчу — поселение инков, которое было ими просто покинуто (а не захвачено и разрушено испанцами, как подавляющее большинство других деревень и городов)...
Горящие туры
 
BB
завтраки
8
дней
78 826грн
вдвоем, без детей
 
BB
завтраки
8
дней
55 915грн
вдвоем, без детей